Сонце світить, та не гріє,
Прохолодний вітерець
Прямо з ранку шаленіє!
Увірвався вже терпець.
Налітає на дерева,
Лист зриває на ходу…
Може, мить така життєва?
Чи чатує на біду?..
Вже тьмяніють літні барви,
Будять інші почуття.
Шепчуть втомлені отави
Про сумні передчуття.
Ілюзорних мрій, як ряски!
Примха долі – на вустах…
А душа вже просить ласки,
Чай гарячий – у думках…
Настрій, наче у хаосі*,
Тяжко давить чужина…
Це – не смуток, просто осінь
Йде на лапках крадькома…
*Хао;с (тут) – у міфології – первісний світовий простір, що являв собою суміш усіх стихій.
Це не смуток
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126082800222
Свидетельство о публикации №126082800222
Рецензии