Город

    Що для вас, шановні, означає город? Латочка землі,  засаджена різним зіллям?  Докучливий та важкий обов’язок? Місце для бур’янів? Чи, може, ви взагалі не знаєте, що це таке?
    Моя героїня добре знайома із городом!!! Він для неї  і тренажер, і співрозмовник , і коханець! Тільки навесні зійде сніг (якщо він взагалі був!),  зашкіриться сонечко, а моя героїня вже й на городі! Прибирає, копає, саджає. І то кожен день! Любить вона свій город, як того коханця – ніжно й трепетно. Посіє свої грядки та й спостерігає, як те зеренце прокльовується, тягне до сонечка свої пальчики, чубчика розчісує, на ніжки пнеться, набирає сили! Ось уже повзе по земельці кучерява м’ята, ось кріп насіявся… Та нахабний такий… Але ж поки він насіється,  восени город треба скопати, внести добрива, а ранньою весною вже й колупатися в грядках… Садити, сапати, поливати…
    А ця весна видалася пізня та холодна… Всі сусіди по дачі чекали тепла та сприятливих днів, моя героїня не чекала з моря погоди й взялась до роботи… За цей фанатизм город їй відповів прихильністю. Все зійшло на славу! Сусіди тільки приходили й із заздрістю заглядали на її грядки! Але ейфорія тривала недовго! Почав жовкнути й пропадати часник. Це не засмутило нашу героїню, вона одразу ж вийшла на війну із мухою, яка той часник жере! Довго тривала війна, але завершилась перемогою. Потім якась зараза почала з’їдати маленькі паросточки буряка. І то так швидко жерла, що залишила  тільки декілька бурячків. Довелося знову пересівати. Але полуниця, цибуля, квасоля, кукурудза та інші  пагінці зелених  скарбів радували око. Вже й до плодів дійшло. Та ось нова халепа. Захворіли огірки, дині, кувуни, помідори.  «З якого доброго дива? Чи хімтрейли допомагають чи заздрість сусідів?» - замислилась  наша героїня. Нічого не вдієш! Знову треба виходити на стежку війни! Та попередня стратегія  тут не спрацювала! Рослини ніби позеленіли, але рости аж ніяк не хотіли! Стоять собі, ніби кам’яні солдатики! Довго так стояли, аж до середини липня! А тут, як на зло, почалася неймовірна спека! Наша героїня  кожен день носила воду й поливала своїх «кам’них солдатиків» - огірки, кавуни, дині, перець.  Їй говорили: « Не витрачай сили даремно, бо з цих рослин уже нічого путнього не буде! Ти врожаю від них не побачиш». Але вона вперто носила воду й вперто поливала. Закінчилась спека, пішов довгожданий дощик. Рослини ожили, ніби прокинулись від сну й засміялись своїми зеленими ротиками! На огудинні огірків не злічити! Перець весь вкритий маленькими біленькими й червоненькими перчинками… Моїй героїні кажуть: « З кавунів та динь все одно вже нічого не буде, вже пізно! Вже не будеш ти їсти цієї смакоти!» Та вона  не бере їх слова  до уваги! Якби слухати всі зауваження ледарів, то й городу б не було зовсім. Отак і в духовній сфері… Бог любить працьовитих.