Одягалось літо зранку, як на свято,
Ліпшу вишиванку, мабуть, не знайти.
Навкруги дивилось трохи хвалькувато,
Бо узор і барви – кращі за скарби.
Та пора настала, треба вже прощатись,
Гне похмурий вітер трави до землі.
Як же було добре в сяєві купатись,
Та уже у вирій кличуть журавлі.
Літо чепуриться, поправляє шати
І ліниво барвить берег вздовж ріки,
Ходить, наче сонне, навіть не впізнати,
Чи про щось міркує, чи нема снаги?
Росам усміхнулось, глянуло в калюжу
І пішло спочити біля джерела.
Може, захотіло вгамувати душу,
Бо трава пожухла смутку додала…
Відгуляло літо строк у вишиванці,
А тепер в узорах – тільки будяки.
Скоро всі дерева, наче голодранці,
Віддадуть борвію вбогі мідяки…
Вiдгуляло лiто
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126082405645
Свидетельство о публикации №126082405645
Рецензии