Августа осталось чуть, немножко...

Серпня ще залишИлося трохи,
Тиждень спеки. Ну, може, й дощі.
Осінь, чую, пришвидшує кроки,
Вже жовтІють із листя плащі,
Вже трава пересохла від спеки -
Як покошена - то не росте,
Вже збираються в зграї лелеки -
В дальню путь, бо життя - не просте.
Там, за обрієм в теплому краї,
Мабуть, краще щось, може, і є?
Ой, не знаю я тОго, не знаю -
Може й бродить там щастя моє?
А спустІле гніздечко на стрісі
Згодом вкриють холодні сніги.
Стане тихо, як сплячому лісі,
В моїм серці від туги-нудьги...
Знов - чекати?... І знову - чекати...
Все життя безперервно, та ждеш:
Сонця, неба, чи мальв біля хати
І те світле, не має що меж...
Озираюся в пошуках долі,
І не бачу, що щастя прийде -
Навпростець, через прибране поле,
Що вітрАми унОчі гуде.
Сам піду йому, добре, назустріч,
Здоганяючи досвіту край?
Дай, Господь, у супутники мудрість!
Розминутися ж, Доля, не дай!
Серпня ще залишИлося трохи,
Тиждень спеки. Ну, може, й дощі.
Осінь, чую, пришвидшує кроки,
Вже жовтІють із листя плащі.
Вже не стану нітрОхи чекати -
Все життя безперервно, та ждеш...