Знов осінь малює картинки,
здобутків у нас аж за край.
Пора влаштувати обжинки,
збирати пора урожай.
І ніби не сталось нічого,
чому ж так тривожно мені?
І ось вже звучать, наче сповідь,
слова ці твої крижані.
Я десь допустила недогляд,
тому й залишаюсь одна.
Хоч твій зачаровує погляд,
байдужість твоя - кам‘яна.
Що ж, більше нічого не буде,
не встигло воно розцвісти.
Не страшно - мене приголубить
вже звичний полон самоти.
Обжинки
© Copyright: Елена Войнаровская, 2026
Свидетельство о публикации №126082204739
Свидетельство о публикации №126082204739
Рецензии