П1сня. Олг1цо

Ми з тобою до десятого, 
Чекали незвичайного,
Йшли однією стежкою.
Сміх дзвенів над нами річкою.
І ми вірили -назавжди,
Та час розвів  у різні світи.
Квіти, сльози, останній дзвінок,
В юність -незвіданий крок.

Олгіцо, Олгіцо- де ти тепер?
П'ятдесять років- як один день.
Та в серці ти поруч зі мною,
Немов не було розлук з тобою.

Олгіцо, Олгіцо- де ти тепер?
П'ятдесять років- як один день.
Наше життя вперед нас веде,
Та память минуле береже.


І п'ятдесят років - наче мить.
Сиві скроні, а в очах вогонь горить.
Скільки в них життя сховалось.
А Душа юною зосталась.
Коли ще вміли веселитись,
Своїми Мріями ділитись.
Коли зустріну - обійму.
Не буду питати, чому.

Олгіцо, Олгіцо- де ти тепер?
П'ятдесять років- як один день.
Та в серці ти поруч зі мною,
Немов не було розлуки з тобою.

Олгіцо, Олгіцо- де ти тепер?
П'ятдесять років- як один день.
Наше життя вперед нас веде,
Та память минуле береже.

Та нині я бачу - ти зовсім інша,
Твоя вишивка- ніжна і дивна.
У кожній роботі - я душа і любов,
І слава про творчість лунає знов.
Ти голкою пишеш про рідний край,
Даруєш світу маленький свій рай.

Дякую долі, що ти була.
За ті роки, за щирі слова.
Бо є таке місце, де дружба не зникає,
Де пам;ять минуле любов;ю тримає.
Вона не забула.
Вона не згасає.
Вона просто чекає...
чекає...
чекає