Послання до катив

(Присвячується усім загиблим і постраждалим людям підчас російських бомбардувань - у Києві, Кривому Розі, Сумах, Харкові, Одесі, Херсоні, Днепрі, Кропивницькому, Краматорську і багатьох інших містах України...)

Ну що це за життя? – вже котрий рік за Темрявою бачить Темряву, і не встигати навіть - прозрівати…
Ну що це за життя? – коли зі Смертю поруч винен жить, і з нею по улюблених містах ходить…
Ну що це за життя? – Й вдень і вночі то наяву, то в пам’яті своєй – завали розривати...
І самий час коли – суцільний похорон… Й майбутній час коли – cуцільний страх годин…

Ми хочем жить!.. Ми хочем жить – весь час!.. А ви - всяк час - бажаєте нас - хоронити!..
От знов сльозами страшними залилися Одеса, Кропивницький. Харків, Кривий Ріг – ущерть…
Але той Праведною Зливой наших украй-вільних сліз "плюємо" – відчай-гАряче! - у ваші «хворі квіти»…
І гідно жить, на повну жить продовжуємо ми - й такеє! випавше на доленьку життя, вірніше, - життє-Смерть!..

Я так не лЮблю, а, вірніше, боляче-не хочу повсяк-час про цей – жахливий жах – писати…
І водночАс все серце пламеніє - Отуди кудись - набАтним нАбатом і "дзвін"-баладами кричать…
І все так хочеться мені, щоб кожну праведную букву чули всі неназвані «кремлівські адресати»! –
Що ви вже не страшенні крово-жЕрці, крово-мЕрці! ви давно, лиш злії бельма владні витріщать!..

І я одне-однесеньке до вас лиш хочу докричать! – що я для вас не хочу нашой (праведної!!) болі! –
Бо то для вас й занадто мало, і занадто – високопочесно! – вільних, гідних біль ділить! –
Я вам бажаю , щоби й після вашого іздоху у якомусь дикому, скаженому, кровавому футболі
Так само грались - вашими серцями! – сатанята в Пеклищі – вовіки-вічні, зранку і до ночі, кожну мить!..