Стрiжень

Коли навколо рушиться усе,
І кажуть тіні: «Здайся і впади»,
Тебе твій власний стріжень понесе
Крізь попіл, бетон, стіни і льоди.

Не чекай знаків, магії, чудес,
Твій гордий пульс — це твій єдиний щит.
Коли увесь твій світ навколо скрес,
Ти маєш пробивати цей граніт.

Твої старі рубці — твоя броня,
Ти вивчив кожен болісний урок.
І серед темряви, посеред дня,
Ти робиш свій упрямий, чесний крок.

Хай звірі виють, хай кричить юрба,
Що ти не зможеш, що твоя межа...
В тобі кипить упряма боротьба,
І воля — гостра, наче сталь ножа.

(с) Олена Кударенко, 2026


2варіант вірша

      Стрижень

Крізь битий камінь і льоди,
Коли руйнується твій дім.
Шукай у попелі сліди,
Щоб не замерзнути у нім.

Твої рубці — твоя стіна,
Твій кожен болісний урок.
Коли навколо тишина,
Ти робиш свій повільний крок.

Застиг під шкірою метал,
Уздовж спини — залізна вісь.
І серед цих холодних скал
Ти не зламаєшся колись.

Хай виє звіром ця юрба,
Пророчачи твою межу.
Моя хода — завжди тверда,
Я цей метал в собі держу.