***
Скоріше в сну блакитну заметіль,
Скоріше в куколку із затишного сіна,
У крайнім випадку згодиться і постіль,
А головне – очей подалі схими…
Бо схима ця – про око – про людське,
Всередині ж буя полум*я дике, -
Якщо торкнеться, ти згадаєш про таке,
Що серце забуяє, мов… гвоздика!..
Її не руш, - була б, - сказала мати,
- Мене не руш, - сказала та сама, -
- Дивись, і все, - не вздумай же займати, -
- Бо захворієш, - наче б я – чума!
Не винна я: я Богу наречена,
А ти – земний, ти – надто вже земний,
Не плигай «в гречку», - начебто з нічев*я, -
Хіба що поглядом мене зімни…
Отак казала, - наче й не казала,
Лишень очима пружно повела,
Мов не душа дихнула, - дим вокзалу,
Вона ж промовила:
- Прощай!..
Такі діла…
Скорiше в сну блакитну заметiль
© Copyright: Александр Приймак 1, 2026
Свидетельство о публикации №126081901696
Свидетельство о публикации №126081901696
Рецензии