Мова

Перевод стихотворения
Ларисы Вировец «Мова»
(с украинского)

Речь родная

Как мама воду дождевую,
Что чистотою гроз пропахла, -
Родную, чудом чуть живую,
Я собираю речь по капле.

Забытых предков молчаливых
Обителью блуждают тени…
Среди людей до слёз родимых –
Словах, слезах их и весельи, -

Вбираю их души устами –
Их мелодичность, красоту –
Ужели вновь, как снег, растанут?
Исчезнут? Дайте хоть глоток-
Живою речью утолите
Жестокость жажды. Сгнил мосток –
Источник высох возле хаты.
- Живые есть кто? Отзовись!
- Хоть кто-нибудь утешьте словом!..

Лишь эхо, царственное здесь –
Меня повторит, чуть условно…

Оригинал (укр.яз.):

Лариса Вировець

МОВА

Як мати воду дощову
збирала в дні далекоплинні -
цілющу, рідну, ледь живу,
збираю мову по краплині.
Забутих предків мовчазних
блукають тіні по оселі...
І я в думках - побіля них -
слова їх сльозні та веселі,
пісні їх, розпачі та сум
вбираю спраглими вустами -
їх мелодійність і красу -
невже, як сніг, вона розстане
і зникне? Дайте хоч ковток
живої мови - вгамувати
жагу пекучу. Зник місток -
джерельце зникло біля хати.
Чи є живий хто? Відгукнись!
промов до мене тихе слово!..

Відлуння - пан тутешніх місць -
мою повторює промову...