Мої далекі рідні береги!
Нас розділив потік поспішних літ.
Ви – там, а я – в полоні самоти,
Де навкруги – думок колючий дріт.
Та в пам’яті моїй живе краса,
Звучать відлунням ніжності дощі,
Нагадують минуле небеса
І квіти біля річки запашні.
Живе в душі усе, як вічний зов
Того, що вкрилось пилом забуття,
І світлом непорочних молитов
Щасливі повертає почуття.
Не знала я, що час – суворий суд,
Що сни крихкі, немов весняний лід.
Тепер у вирі безвісті й облуд*
Шукаю берегів розмитий слід.
Як листя восени, летять роки,
І контури надій стирає час…
А я вже п’ятий рік крізь будяки
Бреду на неослабний дому глас…
*Облуда (тут) – те, що не відповідає дійсності, не існує насправді, постає в уяві.
Рiднi береги
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126081805748
Свидетельство о публикации №126081805748
Рецензии