Багрянець небес догоряє в імлі,
Прощальний рум’янець зникає в тумані.
Немов у навіянні, лист на гіллі
Мрійливо тремтить у хмільнім сумуванні.
Так швидко минає спекотна пора,
Вже скоро покличуть вітри у дорогу,
Ще вчора усіх розважала жара,
А зараз вона пробудила тривогу.
Ще трохи і вирій покличе птахів,
Холодні дощі зустрічатиме ранок,
Повіє журбою від сонних полів,
Огорне печаллю дрімотний серпанок.
Лиш спогад поверне і мрії, і сни,
І золото світла, і перли на травах,
Тінисті алеї, духмяні стежки,
І берег, і річку, і луки у барвах…
Крізь подих негоди, крізь дощ і вітри
Проб’ється надія п’янким первоцвітом,
Що осінь вгамує стихію війни
І віра воскресне окриленим літом!..
Вже скоро осiнь
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126081705095
Свидетельство о публикации №126081705095
Рецензии