Пережите згадалось колись,
як весна ніжним цвітом буяла
знов у юність думки подались,
у той гай,де зозуля кувала.
Шепотів тихо кронами ліс
світ для двох перестав існувати,
щось нашіптував нам верболіз,
не вгавала зозуля кувати.
Ми удвох веслували в човні
тихі сутінки впали на роси,
десь далеко співали півні
я вплітав їй цілунки у коси.
Пам'ятаю,як вечір погас
бо літа опускають завісу,
знов згадав у діброві двох нас
і казковість весняного лісу.
Линуть спогади знов до води
кличе тенор душі до діброви,
де весни залишили сліди
і безсмертної з нею любові.
Заколисував нас очерет,
ніч кохання без сну до світання,
лиш на згадку лишив амулет,
як про спогад про наше кохання.
Тільки вслухайтесь в треку слова
ніч обійм воскресив біля ставу,
зовсім поруч кричала сова,
де я душу лишив під заставу.
серпень 2026
О.Чубенко-Карпусь.
Спогади юност
© Copyright: Чубенко Саня Карпусь, 2026
Свидетельство о публикации №126081602467
Свидетельство о публикации №126081602467
Рецензии