Розпалося каміння, постарівши,
із плином часу тріснуло навпіл.
Земля зітхнула й народила квітку,
малесеньку, як нігтик на руці.
Ясне обличчя, мов маленьке сонце,
в обрамленні біленьких кісок-вій.
Рости б їй в лузі, серед подруг сотень,
а не одній, посеред камінців.
Вона цвіте, дивує перехожих,
не звикли тут до квіточок таких,
упевнена: камінчики ці строгі -
її батьки і не покинеш їх.
Гне вітер ніжний стан її тоненький,
тримається вона з останніх сил,
надіється, колись настане день цей -
метелик цілуватись прилетить.
Щоб збутися всім мріям цим наївним,
щоб не втрачала квіточка надій,
ви ворожити можете деінде -
пелюсточок не обривайте їй.
Щиро дякую Семену Кацу за отримане натхнення:
http://stihi.ru/2019/03/09/7417
Ромашка
© Copyright: Елена Войнаровская, 2026
Свидетельство о публикации №126081506428
Свидетельство о публикации №126081506428
Рецензии