Не вірю я, що час лікує рани,
Що він стирає гіркості сліди.
Проходять дні, ховаються в тумани,
Та не проходить відчуття біди.
Не хоче серце бачити і чути,
Що почуття – це просто віражі.
Душі постійно хочеться вернути
Момент життя, що зник у міражі.
І навіть розум жде завітний промінь,
Що грів колись сіянням золотим,
Надіється, що час відродить пломінь
І надихне повітрям осяйним.
Не вірю я, що можна, як раніше,
Дивитися, милуючись, на світ,
Коли в тумані тоне найцінніше,
Коли в душі застряг колючий дріт.
Нічні думки впиваються, як списи,
Займаються в душі, немов сірник!
Забути неможливо милі риси,
Що в грудях підіймають тихий крик.
Не вiрю
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126081007912
Свидетельство о публикации №126081007912
Рецензии