Девять ноль ноль...

Дев'ята нуль нуль.
В віковІй метушнІ
Спинися, Людино,
Хоча б на хвилину!
Ні, зовсім потрібно це все не мені -
Всім тим, хто загинув за нашу країну.
Хвилину назад ти сміявся, співав,
Чи плани складав, чи купався у мріях?
Ти мЕне, скоріше, і зовсім не знав,
Про те, як я жив, як кохав, як я вірив.
Я - мала дитина, що стерли в вогні,
Я - мати, що вбили бетонні завали,
Я - серце солдата, що нищать бої
Під час очманілої орків навали.
Помовч і послухай! Ти чуєш мЕне?
Я - в шерхоті листя, в струмковім дзюрчанні,
Я - в мИті ранкОвій, де вітер ледь дме,
У дзвоні церковнім густім та печальнім.
СпівАють пташкИ, хвилі котить Дніпро,
Трава шелестить - все, здається, чудово?
А мЕне на світі - і як не було.
І мЕне на світі  - не з'Явиться знову.
У Всесвіті  - безліч відкрито зірок,
Планет зрахувати - не вистачить неба.
Згадай кожен подих мій, кожен мій крок!
Ні, то не мені, то тобі лИше треба!
Хай в світі не буде біди і війни!
Хоча, я про що?! То хіба ж так буває?!
Додому приходять живі хай сини!
Війна - горе й смерть, що і душу вбиває.
Дев'ята нуль нуль.
В віковІй метушнІ
Спинися, Людино,
Хоча б на хвилину!
Ні, зовсім потрібно це все не мені -
Всім тим, хто загинув за нашу країну.
Помовч і послухай! Ти чуєш мЕне?
Дев'ята нуль нуль. То - хвилина мовчання...