Розмова з сином

Я покладав на тебе всі надії,
бо почуттям батьківським завжди жив
та не збулися,сину,мої мрії
допоки ти довіри не згубив.

Не знаю,що тобі не вистачає?,
це мабуть кара Божа на мені
невже у тебе совісті немає
на нервах граєш мовби на струні.

Навіщо ти знущаєшся над нами,
в могилу нащо заживо кладеш?,
з'явилося волосся сиве в мами,
сам тлієш і нам жити не даєш.

Ми п'янками лиш зло у світі сієм,
та все ж палкий привіт передаю
навіщо дружиш із зленим змієм
і пропиваєш доленьку свою?

Я знаю,по життю ти трудоголік
в цій грані,пізнаю колись себе,
хоч,зовсім,ти іще не алкоголік
пиятство все ж засмоктує тебе.

Не на таку удвох чекали старість,
ти нас до смутку й горя доведеш
у тебе до батьків відсутня жалість,
із-за спиртного,синку,пропадеш.

І через це в сім'ї у тебе сварки,
дивуюсь,що тримається сім'я???,
бо ти щоденно заглядаєш в чарку
і плаче через те душа моя.

Ти подивись,життя яке скажене,
мов котимось по урвища краю,
якщо тобі так байдуже до мене,
хоч не засмучуй матінку свою.

До тебе я душею лину,сину,
гадаю,що почуєш знов мене,
мені не говори,що то вакцина,
не сунь серденько в пекло вогняне.

Та доки отчу не згубив довіру
відчуй душі згорьованої крик,
почуй опіки і турбот тон ліри
якщо,синок,звичайно ти мужик.

Та ти лише почуй мене,мій сину,
бо знову сльози капають із вій,
дай наостанку нам життя краплину,
нас з матінкою прошу,пожалій.

серпень 2026
О.Чубенко-Карпусь.