Некролог свій давно псую,
Бо вже гніздо я не зів'ю,
Занадто довго був в Раю,
На "потім" відкладав.
На горизонті - мілина,
Що міг - те випив все до дна,
Робив із мухи я слона,
Не жив, а виживав.
Це депресивний егоїзм?
Чи, може, це егоцентризм,
Нав'язливий фут-фетишизм,
Розтриньканий карт-бланш?
Хоч все робилось напоказ,
Ефект не викликав екстаз,
Приходить в думки через раз
Безжалісний реванш.
Уже стомився я від чвар,
Став попелом погаслий жар,
Залишився останній дар -
Заснути наяву.
Тож мрію я на самоті,
Хоч, може, марні мрії ті,
Що хоч в наступному житті
Я точно заживу.
Переднародинне
© Copyright: Сергей Шевченко 15, 2026
Свидетельство о публикации №126080705895
Свидетельство о публикации №126080705895
Рецензии