Доле моя,
поведи мене знову в дитинство,
Дай хоч на мить
повернути цю радість життя.
Навіть сльоза
через роки нагадує диво,
В серці струмить
незабутнім акордом буття.
Там і в мороз
не було мені холодно й страшно,
Дощ забавляв
і нашіптував тихо казки.
Тільки від гроз
я летіла до мами, де смачно
Пахло від страв
і чекали в колисці ляльки.
Доле моя,
може, знаєш ти місце без смутку?
Вірю, що ти
заспокоїти хочеш мене.
Тільки слова
неспроможні заповнити пустку.
Як не крути,
ти не можеш змінити кліше…
Бачу весну
і веселку на синьому небі,
Чую вітри
у безмежних квітучих степах.
Далеч ясну
і затишні алеї травневі
Вже не знайти
на порослих роками шляхах.
Доле моя
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126080705509
Свидетельство о публикации №126080705509
Рецензии