П1сня Легенда про Тису

Не знаю, правда чи легенда,
Та  Тиса пам'ять береже.
Її кохання не померло,
У хвилях вічності живе.

Повз древній Хуст протікАє,
МУжа  торкАється щодня..
І несе  вОди  до Дунаю,
Бо  Істер, це її рідня.

Воєвода Хуст колись тут жив
Казали люди,- я згадав,
Богу і людям  вірно служив.
Та щиро дружину кохав.

Бог даровав їм двох дітей-
Доньку Ріку - сина Хустця.
В домі панували мир і лад,
І щастю,  не було кінця.

Та все земне колись минає,
І час не спинить жодна мить.
Та Тисі  Бог пообіцяє:
В пам'яті людей прожить.

Не розлучив їх  після смерті,
Навіки залишив  їх тут.
Їхня любов у хвилях квітне,
Де вже віки  стоїть наш Хуст.

Хоч час, біжить, втікАє час,
Любов не знає забуття.
Ти стала Тисою для нас,
А Хуст ім'ям цього життя.

Ваші діти теж з тобою,
Їх пам'ятатимуть й потом.
Донька стане річкою Рікою,
Син   Хустець маленьким  потічком".

Тиса, Ріка і Хустець,
Три ріки однієї долі.
БережУть староданій Хуст,
Мов три серця у Божій волі.