Парад 24. 08. 2014

А пам’ять ніби сходить нанівець
Та крізь роки зворотнє робить коло,
Бо не позбутись спогадів ніколи,-
І знов тебе я згадую, Донецьк.

А бачу не проспектів широчинь,
Бульвари і фонтани кольорові,
Щоб врешті цій відбутися розмові,
Таки багато знайдеться причин.

Бо добре пам'ятаю, як ведуть
Отім проспектом  наших полонених
У супроводі криків навіжених...
Для когось це була остання путь.

З прокльонами, з водою із пляшок
Із натовпу - таке тривало дійство,
Що не  назвеш інакше, як злодійство,
Та навіть неочікуваний шок -

Ті вигуки - не Хенде Хох чи Хальт! -
Російською, на зрозумілий мові...
Щоб навіть й сліду не було героїв -
Вони водою вимили асфальт...

Вона текла, її не берегли -
Та  ось таке поводження з водою,
Якою вам повернеться бідою,
Ви навіть уявити не могли...

Хоч кольору не має і смаку.
Вода - лише  краплина у природі,
Яка завжди рятує при нагоді -
Вона все пам'ятає на  віку…

І всю оту ненависть і злобу
Вода життя, та сама aqua vitae
Що так безжально на асфальт пролита,
Вона запам'ятала ту ганьбу…

Нехай останнім буде із порад
Всім, без води страждаючим від спраги -
Ви не чекайте осуд чи зневагу,
А мовчки пригадайте той парад...