В одвічне вигнання, практично безбагажний,
кульгаю, сміючись над власним і чужим,
й шукаю простоту у сенсах епатажних
даремних сподівань на ліки і режим.
Навколо все мовчить, чекаючи допоки
я повз не протягну старіючий скелет,
й рахує поміж справ мої до смерті кроки,
надіючись на дріт її тугих тенет.
А я все йду і йду. Тягну свинцеві ноги
й співаю гімн життя потріпаним котам,
які мене ведуть до вічної дороги
по зведеним на мить для люблячих мостам.
Дорога
© Copyright: Александр Ноцкий, 2026
Свидетельство о публикации №126080408152
Свидетельство о публикации №126080408152
Рецензии