Часом свій хист волом не обминути,
У ту ж халепу раз у раз на дню.
Беремо парасоль за парашути,
Довірливо простуючи в стерню.
Вже й оберемок досвіду надбали,
Та так довіра вабить нас нестримно,
І там, де серця ми вогню чекали,
Льодові брилі байдуже та зимно.
Лише себе смішити до нестями,
До сліз душі, що капають поволі,
Незграбно просуваючись до тями
Всього, що не прописано у долі.
*
Характер свой так сложно одолеть,
Я столько раз бездумно доверяла
И, зарекаясь не попасться впредь,
На те же вилы снова наступала.
Смешно до слёз, истерики души,
Обманный свет лишь отблеск солнца в льдине,
Но сколько веру сердца ни глуши,
Не удержать в разумном карантине.
Часом свiй хист волом не обминути
© Copyright: Любовь Тильман, 2026
Свидетельство о публикации №126080406403
Свидетельство о публикации №126080406403
Рецензии