Июль свою песню пропел...

Липень пісню свою одспівав.
Сонце тихо сідає під вечір.
День лишив свої тисячі справ
Й засинає, мов люба малеча.
Серпень завтра піде по дворах,
По лісах, по полях і містами,
Сяде голубом сизим на дах,
Знову спека обійме руками,
Знову літні проллються дощи,
Солов'ї ще пісні защебечуть.
Ти кажи мені щось, не мовчи,
Бо слова - то від роздумів втеча!
А думки наші так - не прості:
Іспит Долі - тримати й тримати.
У минулому - дні золоті,
А майбутнього - як дочекатись?
ЗІрки скоро засяють вгорі,
Простиляючи з срібла дороги,
Ти зі мною про щось говори,
Поки тишу не скривдять "тривоги".
Що ховаеш ти, темна  блакить?
Знову сумнів, одвічні питання?
Як же серце від болю тремтить,
Цілу ніч і до самого рАння!
Чи настануть ті кращі часи,
Де відбудуться наші всі мрії?
Люба! Віру в душі не гаси,
Не втрачай, хоч на мить, та надії!
Липень пісню свою одспівав.
Сонце колом котилось під вечір.
День зробив скільки зміг своїх справ
І заснув, і сопів, як малеча.
Серпень от-от піде по дворах,
По лісах, по полях і містами,
Голуб сизий злітає на дах.
Може, Щастя, ще будеш ти з нами?
Ти кажи мені щось, не мовчи,
Бо слова - то від роздумів втеча!...