Куди не гляну – людей багато,
Усі радіють, немовби – свято.
А я – самотня і невесела,
Надворі літо, а я замерзла.
Чому так сталось, сама не знаю,
Я все гостріше життя сприймаю.
Дивлюся вдалеч, лечу у мріях,
Та зупиняюсь на роздоріжжях.
Усі дороги, які я знала,
Війна вогнями перев’язала.
До щастя двері усі закриті,
Душею скнію у лабіринті…
Іду наліво, – там безнадія,
Іду направо – там ностальгія.
А я – самотня в людському вирі
І відчуваю на серці гирі.
Горить планета, немов у пеклі,
Міста зникають, пусті оселі…
Душа щоденно болить і плаче…
Можливо, завтра все буде краще?..
Можливо, буде краще
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126073103374
Свидетельство о публикации №126073103374
Рецензии