шипшинa

Ця спека тиче ножиком під ребра,
як злодій, що жадає гаманця...
Пручаєшся, шепочеш - ні, не треба,
є скарги, отже, як тобі оця -
облиш мене, що різати нікчему?
Нема грошей, шукаю хліб та сіль.
Спливаю потом... Як сказати чемно -
невиправданних коштує зусиль
вогонь і кров пролиті в цьому липні.
Навіщо це? Навколо стрій шипшин.
І що нам випадає? Тільки злидні,
одягнені не в шовк і крепдешин.
Ще й тухла їжа, ще й водичка тепла...
Облиш, любові вистачить на двох.
Шипшина, це твої колючі стебла
під ребра тичуть та зітхають - "ох",
бо їм тепер також не дуже гарно -
порізали шипами тут і там.
Липнева спека - якісна догана,
подібна недочитаним листам.
Не знаю що там... Що казати, люба,
ті ягоди - оранжеві слова.
Тут поруч є жоржини, ціла клумба,
понюхаєш - і кругом голова.
З пустого гаманця пуття не стане,
не стане прохолоди, хоч вмирай.
Туман би впав... Ще й білий, як сметана.
Для двох у липні був би справжній рай.
Збирали би шипшину на подвір;ї,
ті ягоди б занурювали в чай.
Так буде в нас пізніше, я в це вірю,
ти теж, кохана, віри не втрачай.
Це нас відволікає тимчасово,
не бачимо, що тягнеться стебло
шипшини... як невиказане слово,
як та любов, якої не було.