Парад ганьби

Парад ганьби

А пам’ять ніби сходить нанівець
Та крізь роки зворотнє робить коло,
Бо не позбутись спогадів ніколи,
І знов тебе  я згадую, Донецьк.

А бачу не проспектів широчинь,
Бульвари і фонтани кольорові,
Щоб врешті цій відбутися розмові,
Таки багато знайдеться причин.

Бо добре пам'ятаю, як ведуть
Отім проспектом  наших полонених
У супровіді криків навіжених...
Для когось це була остання путь.

З прокльонами, з водою із пляшок
Із натовпу - таке тривало дійство,
Що не  назвеш інакше  як злодійство
Та навіть неочікуваний шок

Від вигуків - не Хенде Хох,  не Хальт! -
Російською, на зрозумілий мові...
А щоб і сліду не було героїв -
;Вони водою вимили асфальт...

Вона текла, її не берегли -
Та  ось таке поводження з
водою,
Якою вам повернеться бідою,
Ви навіть уявити не могли...

Вода все пам'ятає на  віку,
Вона лише  частина у природі,
Але завжди рятує  при нагоді,
Хоч кольору  не має і смаку.

Останньою хай стане із порад
Всім, без води страждаючим від спраги -
Ви не чекайте осуд чи зневагу,
А мовчки пригадайте той парад...