***

У мене хтось міняє дзеркала!
Таємно, тихо, кожні кілька років.
Недавно ж я була зовсім мала,
Себе в них розглядала з усіх бОків.

Дивилась, як в них сонечко блищить,
Заплетені косички поправляла,
А потім хтось змінив їх... і за мить
Вже й білосніжний вельон одягала.

А зараз знову поміняв їх хтось,
Бо тільки оглянулася на трошки,
І раптом  -на тобі! Будь ласка, ось -
Вже на чолі засіялися зморшки!

Нічого ж не змінилося! Ну як?! —
Все ті ж надії, мрії і бажання,
Все ті ж думки і вогник у очах,
Все ті ж далекоглядні сподівання.

Подумаєш —доросла вже донька,
Ну, бігають онуки й кличуть : «Буууся!»
Але ж в душі я точно не така,
На кого в дзеркалах отих дивлюся…

Хтось скаже: «Ну й вигадуєш! Смішна!
Тут справа не в заміненім люстерку,
Ця ситуація банальна і проста —
Роки тебе міняють, фантазерко!»…

… Як знаєте… Та от, як мовлю я:
У ЩО хто вірить — світ ТАКИМ і бачить!…
От хтось мені ті дзеркала міня;
А інших всіх пояснень я не хочу…