На вично-свитлу память

Присвячується усім загиблим Воїнам-Героям – за свою Батьківщину-Україну…

Не знаю я, на пре-великий жаль, усіх ВоЇв* загиблих – і імен, і прізвищ…
Але я кожному! Із них – душей! вклоняюсь низько-низько…
І кожний свій рядочок - часто необтесаний й нервово-різкий
Виточую украй-старанно і виблищую потІм  – до пам’ятного обеліску!..

До височИни пам’ятного обеліску… Бо ці Воїни весь час вершАть
Такі блискучії бої – не тільки за весь Вільний Світ, а і конкретно – за мою Свободу! –
За ту Свободу, що усе життя викохую, виспівую в своїх віршах,
За те Роздолля Духу, без якого не можливо народити жодну Вроду!..

І жодной гадки я не маю, над якой «над сутичкою» має буть поет…
Це ж – нАд-ліричнії - Герої!.. Та й Герої - саме мОго! поетичного роману!..
І все моє нутро украй-палкучеє пАлом кричить, майбутньо! - «Геть!» -
ВоднОчас і воднОголос з відвертими Захисниками – каламутних орд туманам!..

Поля страд поетичних – то, звичайно, не поля страждальних Битв…
Але на цих на дивоніжніших полях, на дивно-квітнучих полях – жодне! Ім’я! – Смерть не зариє!..
І назло ворогу і нАдиво Майбутньому я все насаджую Святої Пам’ятї Ліричну Квіть!..
Все невблаганно хочу –справжних цих Людей – ожиттєтвОрить - праведно-поетной «зброєй» Мрії!..

На світло-вічну пам’ять вашу кожен день веду, на перший погляд,  не завжди наОчний, зримий бій! -
Лежать «в столі» багато віршів… Так, незримі часто !.. але всі до Одного - незмирні – проти монстрів!..
І зранку і до ночі моє серце – не «в столі», і не у п’Ятім кУті, а в полях… полях… якихсь крізь-димних Мрій…
І на поля безмрійності, безжитності, безсердя… Шле за всіх за Вас в Майбутнєє – «духовний постріл»!..


ЗВЕРТАЮ УВАГУ:
*Вої – це застаріле слово, але мені здалося, що в цім контексті воно краще звучить, ніж звичне «Воїни»…