Крізь тихий гомін літа, що минає,
я чую шепіт осені. Вона
мене, мов дух, чекає на ланах,
де більш ніхто на мене не чекає.
А далі паром дмухає зима,
запрошуючи в кризі розчинити
той спогад про мої травневі квіти,
в якому нині квітів вже нема.
І тільки після вимерзлого сну
я знов зустріну янгола-весну,
щоб десь між трав сховатися із нею
й співати блюз, так схожий на псалом
Творцю, що піднебесся дав нам двом
як варіант земного привілею…
Крок за кроком
© Copyright: Александр Ноцкий, 2026
Свидетельство о публикации №126072106522
Свидетельство о публикации №126072106522
Рецензии