антиматерiя
коли летять назустріч нам несамовиті хижі птахи,
коли гаї горять й здригаються поля,
я серце своє виклала на плаху...
Мовчи, не дорікай, прошу, мовчи...
Торкайся серця ти мого гарячими вустами,
щоб шал несамовитий його не згасав
й осипалось воно вогняними пелюстками...
Край неба там за обрієм пала,
і гнів землі реве, неначе одичалий звір,
і висихають голубі озера край села,
втрачаючи потроху прохолодний зір...
Глибокі земні рани ятряться, горять,
чорніє сонце в вишині, і хмари антрацитові поля накрили.
Лише фантоми людських душ над землею стоять
й співають пісню мовчазну, розправив білі крила...
Лети, моя душа, до них, доєднуйся, співай,
хай лють вітрів лихих над горами стихає,
небесний гнів втамує біль землі,
а промінь золотий полинувши з небес
ледь-ледь торкнеться кожного iз нас,
освятить землю й до свiтанку не згасає...
Свидетельство о публикации №126072007860
Дякую!
Дмитрий Бартковский 25.07.2026 03:18 Заявить о нарушении
Менi до серця така цiкава i тонка iронiя...
Маєш рацію, я російськомовна. Корiння - Сибiр, Пiтер i центральна Україна.
Хмельковская Лика 25.07.2026 10:33 Заявить о нарушении