В річці золотистій на хмарках зефірних
Ніжилося сонце, гралось, як дитя.
У траві квітистій, на лугах розкішних
Зупинилось млосно в миті сум’яття.
А по краю неба обрій, наче стрічка,
Вабить у космічні привидні світи.
Ніби шепче: “Треба! Там чекає нічка,
Зорі незліченні кличуть з висоти”.
Перлами лягають роси на полянах,
Світиться у краплях неба бірюза.
Квіти спокушають навіть у туманах,
Дихає у плавнях трепетна лоза.
Луки пахнуть сіном, ліс стрічає мохом,
Річки прохолода пестить очерет.
З пишним балдахіном йде на Землю морок,
Наче нагорода – вітру менует…
Лiтнi етюди
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126071701796
Свидетельство о публикации №126071701796
Рецензии