Скучила

А в главном – выдрано азы,
И рай впритык подвинут к пеклу.
Мне надоел чужой язык –
Хоть я на нем, как птичка, бегло.
Я скучила – за тихим сном,
За споришами під ногами,
За щастям, що колись було,
І за могилкою у мами.
За хатнім духом простоти --
Де мруть оці погані вірші.
За вашим добрим: -- Надю, ти? –
Що вже тепер в країні іншій.
Сдыхают милые поля
В печали дыр в дрожащей шкуре.
Кричит красавица Земля –
Вся под огнем двуногих дури.
Без памяти, без прежних меж:
То ль дикий дух, то ль чары навьи --
Где трупы с минами впромеж
Разнообразят буйнотравье.
Где я стону – почти в раю,
В аду земли небес касаясь.
Где три Отечественных бьют,
И где вокруг – с мешком косая.
А дроны, путь ночной сборов,
Опять пейзаж вокруг калечат.
Я знаю: то родная кровь
Мне смерти шлет – чтоб было легче.
Бо злет і смерть – єдина мить,
Провали в Пам’ять – заступ сивий.
Бо дух і тіло так болить,
Що підвестись – немає сили.
Разбрызган в особи народ:
Людської крові – не нажертись!
И бабкин мирный, добрый род
Распался – на убийц и жертву.

Ілюстрація із Інтернету. Ріка Хорол, мої рідні місця. Дякую авторові фото.
                16.07.2026