ТАЇНА ТКАЧА СЛІПОГО
У вежі часу, де вітри німі
Вколисують зірок холодні гнізда,
Є Ткач Сліпий у сяючій пітьмі,
І нитка долі в пальцях в’ється скрізна.
Він тче сукно з надій і молитов,
З народів, з вір, із радощів і пла;чу,
У вірність зраду заплітає, в зло – любов,
Й Людину зашиває в таїну незрячу.
Він бачить духом всі вузли й розриви,
І кожен шрам у полотні є чийсь кінець,
А десь за вікнами небес земні припливи
Шепочуть гойно: ти – і швець, і жнець.
Буття – це міст, над прірвою розп’ятий,
Між тлінним прахом і святих рядків.
Ми тут: прийшли навчитися втрачати
Й читати візерунки сенсів між стібків.
А може Він – життя творить тенета,
Підступно дихання вселяючи у туші,
Яко прозріння вість: ні скарб, ані монета
Вже ніц не варті там, де зважуються душі.
Павло Гай-Нижник
14 липня 2026 р.
Таiна Ткача Слiпого
© Copyright: Павло Гай-Нижник, 2026
Свидетельство о публикации №126071402297
Свидетельство о публикации №126071402297
Рецензии