Життя мені на рани сипле сіль,
Поставити спішить фатальну точку.
Та за словами я ховаю біль,
Від серця відриваю по шматочку.
Я душу відкриваю – ось мій гріх!
Мій гріх, що я живу в полоні ліри
І мрію про тепло земних утіх,
Позбутись хочу лиха і зневіри.
Я знаю, як з’їдає душу сум,
Як від тривог горить пекельно серце,
Як вісті з дому б’ють, немовби струм,
І не втихає дум нічних джерельце.
Я знаю, від падіння лише крок
До злету, до крилатого натхнення,
Життя дало вже не один урок,
Доводилось не раз іти крізь терня.
Порад не потребую і повчань,
П’ю жменями давно життя гіркоту,
Кидаю виклик бурям, наче лань,
І не втрачаю життєлюбну ноту…
Наче лань
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126071201651
Свидетельство о публикации №126071201651
Рецензии