Нема таких, щоб не згадали тата.
А є — то обмаль. З жалем. Без жалю.
І так хотілось ще, хоч раз, сказати:
"Татусю, рідний, — так тебе люблю...".
Та залишають татусі на спомин
миттєвості чи миті, як кому.
Та батьківський в серцях лунає гомін,
і нам не спиться іноді тому.
Що ми забули їм колись сказати?
Де батьківське є золоте руно?
Чи маєм право ми батьків прощати?
Чи лиш прощатись з ними нам дано?
Золоте руно батькiв. Прощатись i прощати
© Copyright: Миклош Форма, 2026
Свидетельство о публикации №126071003336
Свидетельство о публикации №126071003336
Рецензии