Виснаження

Мене вже більше не болить , бо біль навчив мене мовчати.
Я закінчився ще тоді - коли не зміг себе зібрати.
Я стільки сил своїх віддав , що вже не маю чим палати.
І посміхатись - мов тягар , коли душа воліє крику.
Я просто все…
Закінчив шлях.
Не через слабкість , або страх.
Я просто виснажився жити.
Щодня тримаючи удар.
І кожен день ламав мене.
Та я мовчав , неначе хмара.
Утома стерла кожен крик.
Погас в очах останній жар
Душа мовчить - немов граніт.
А серце стало - мов тягар.
Не хочу більше воювать.
Не хочу більше щось шукати.
Бо навіть власний тихий дім - не зміг мене вже врятувати.
Я став чужим своїм думкам.
Собі самому став чужим.
І те , що звалося «живу»
Лишилось словом неживим.
Мене вже більше не болить.
Не став я сильним, як хотів.
Я просто звик цей біль носить давно.
Допоки болем сам не став.
Немає злості чи образ.
Лише мовчання за плечима.
Я все , що міг - давно віддав.
Та сил не стало бути сильним.
Стомився.
Досить.
Крапка.
Підпис.