Как будто стены

Неначе мури - тріск і стогін,
Де слово пророче як крик,
Нам пишуть вогнем перестороги,
Випалюють правду навік.

І сон, і мара в однім полі,
Де люд розриває ярмо,
Чи сам ти впадеш у недолі,
Чи з гуртом понесеш тавро?

Несвідомість - темна корона,
Що тишу кує в забуття,
І гра із вогнем, як ікона,
Освячує гріх - каяття.

Під брамою кованої долі
Проростає насіння - вина;
Хто сіяв у чорному полі
Того і пожне глибина.

Бо сила в руках у безумних
Стає беззаконня - війна;
А розум у звивинах тлумних
Карає народ судина.

Хотілось би йти без огляду,
Не знати ні страху, ні втрат,
Та край обірветься і спогаду
Заплаче останній брат.
***
Как будто стены - треск и стон,
Где слово пророческое как крик,
Нам пишут огнем предостережения,
Выжигают правду навек.

И сон, и мара в одном поле,
Где люд разрывает иго,
Или сам ты упадешь в недоле,
С группой понесешь клеймо?

Бессознательность - темная корона,
Что тишину кует в забвение,
И игра с огнем, как икона,
Освящает грех - раскаяние.

Под воротами кованой судьбы
Прорастают семена - вина;
Кто сеял в черном поле
Того и пожнет глубина.

Ибо сила в руках у безумных
Становится беззаконие - война;
А ум в извилинах тлумных
Наказывает народ сосуд.

Хотелось бы идти без осмотра,
Не знать ни страха, ни потерь,
И край оборвется и воспоминания
Заплачет последний брат.
***
 Серж Блэйк, 2026