Безмежний світ гойдаючи в долонях,
Іде неперевершений митець
Безшумним кроком по небесних скронях,
Де час схиляє сяючий вінець.
По краплі з пензля тиша опадає
За світлотінню на земний поріг,
Повільно день за обрієм згасає
Прозорим відблиском незримих втіх.
Повітря віє скошеним світанням,
Над узголів'ям ніч розгортує крило,
І навіть вітер, стомлений блуканням,
Забув, куди його колись вело.
Усе навколо дихає поволі,
Неначе тлінний світ завмер на мить,
І кожен промінь, заблукавши в полі,
Загорнутий у мрії, тихо спить…
Вечiр
© Copyright: Ольга Гресс, 2026
Свидетельство о публикации №126070703251
Свидетельство о публикации №126070703251
Рецензии