П1сня. Помн ю тя, любко, помн ю

Помн'ю .  Помн'ю  тя, любко, помн'ю.
Як блистіло твоє волосся.
Не весело  было - лиш тямлю,
Лишити тебе прийшлося.

Помн'ю, Помн'ю  осінні ночи,
Із березовыми тінями.
Хоть дны были тогды коротші,
Місяць  світив  довго над нами.

Ще помн'ю, як ти ми казала:
— І минувут голубі рОкы,
Забудеш. Кобым ни чекала
Бо другу полюбиш навІкы.

Ныні липа, што в цвіту стойит,
Оп'ят розбудила серце моє .
Помниш, як я  сыпав цвіт
На волосся кучиряве твоє.

Та серце і досі не стыне,
Хоть другу типир обуймаю.
Ги файну казку до ныні,
Фурт лишинь тебе споминаю.

Перевод стихи С. Есенина Помню, любимая, помню" на закарпатський діалект
На Закарпатті цей текст звучав би дуже природно. Особливо слово «фурт» (постійно), «мя» (мене), «тя» (тебе), «што» (що), «ми» (мені), «тогди» (тоді), «любко» (кохана).
Вийшла майже закарпатська народна пісня — зберегла сум і ніжність Єсеніна, але вже в місцевому колориті.