Электрическое небо. Укр

Зб. Електричне небо


1


Якби тиші ...
Коли бачиш чорні фото
З ранами вибухів і цифри дат
Думаєш: Тиша як хліб
Тиша це вино для загиблих солдат
Трохи тиші - і ти сам стаєш ангелом над землею
Тиша це спомин і мовчання
Тиша схожа на білу лілею


2

А ще можна поговорити
Про твої гламурні теракти
Не знаю, мій друже, мені так прикро
Я одягаюсь тепер просто , як здичавілі у степах солдати

Ходжу як тать , ночами під зірками
Здається , мене не дістануть
Твоя гламурна зброя
Твоя гламурна війна
З такими як я дикими ворогами

Я ходжу тихо, пробираюсь
Якимось путями до неба
Іноді й самій мені здається
Що все вже поросло тернами


3

Ця дивна весна...
Коли грієш долоні об чашку гарячого чаю
Зеленого , як молоде листя
І сам на сам пізнаєш його внутрішній простір
Дзен - стежку у власне серце...
Його пристрасть і мовчання
Його уперте втручання
У самотність , що наче дикий птах
Злітає з долоні пізнати світ і
Весняне холодне небо
А чай шепоче : Усміхнись ..
Хай холодна весна
Але крила покличуть у путь
Навесні …

4

Мій мозок танцює
Свою динамічну медитацію ..
У народжених променях сонця
Чи в відчутті руху планети
Чи у пристрасті музики слів і фарб
Чи у молитвах чи мантрах чи у мовчанні
У прокльонах чи у чомусь звичайному

А тіло : п'є каву ранками
Вмиває обличчя долонями
Одягає щось на себе
Холодної весни хочеться грітись й мовчати
Йде на роботу і слухає там відсутність слів і чийсь біль
Готує обід а потім
Сідає читати й дивитись на світ
Очима геніїв, цих інтелектуальних злодіїв
Що крадуть наш спокій ...
І народжують наш Дух

Де моє Я ...А де твоє?
Навіщо шукати , якщо ми все одно разом


5

Це незносно : бути травнем
Зростати травами
І духмяніти під прийдешніми зірками...
Навикати молоком Чумацького шляху
І мовчати , заворожена цими дикими степовими ворогами
Ворогами - вороженьками
Травневими відьмами поза снами
Рахувати вальпургієві ночі
І молитися нечутими ніким словами
Камінню небу і місяцю - лише піснями
Ніким не чуваними ще...І розчинятися
В небесних стежках
Тихими травневими кроками...
Бути травневим медом
Бути травневим квітом ...
Завороженою самим Богом
Змальованою самим світлом


6

Прости, Проксителю,
І мармур кажуть старіє...
Потріскане чоло і руки
Десь у вічності загублені в пісках
У древніх храмах
Де ми служили не за страх
Маленьким смертним людям
Тепер хоч сходи витерті
Та порожнеча лише хранить
І спогад і печаль....
Мені так жаль, Проксителю,
І мармур зморшками береться
І вічність кажуть і Всесвіт сам
Складається зі струн і складок
Весь гіпер простір - як тонка тканина
Що вкриває обличчя вічних Матерів
Богинь і вічних їх дітей - богів ...
Чи ти, Проксителю , їх малював
Спочатку подумки
А потім і руками...
Але ж , художнику, душа не камінь...
Вона жива , як води рік що з'єднують з Землею - Небо
Тепер і я мовчу...
Бо дітям мало треба -
Вино і хліб..
І сон над берегом
Де можна лиш кохати собі подібних
Як в дзеркало в них дивлячись
І рік і п'ять і вічність
А ми програли
Але довершеність - твоя ...
І я колись прийду на зустріч
Де сходить ясная зоря


7

Поки тебе виносить наповнення моєї ролі
Поки ти шукаєш в ній щось ,поки тобі не доволі
Будемо мовчати і навикати майбутнім
Чи то прощанням чи то прощенням хай вже навіть останнім
Поки ти щось шукаєш , поки ти щось далі губиш
Все потроху відкривається збувається нас і досі ранками будять
Нас і досі просять почекати мовчати і просто дивитись
Слухати серцебуття Всесвіту
І молитись йому навзаєм
Так що шукай , що знайдеш - візьми на пам'ять
Нас так мало лишається з кожним днем
Ми проходимо як пори року і заметіль
І залишусь я чи піду , нічого ти потім не знайдеш
Хоча ні - залишиться ідеально застелена постіль


8

Мігелю, не слухай їх
Хіба їм знати що то печаль
Хіба ходили вони
Печальними Кастилії стежками
На яких стерлись вже сліди
І славних рицарів
І тих,  хто йшов в Святую землю
Забувши власні імена
Але назвавши лише меч
На честь того, кому здобути славу
Чи голову згубити з плеч ...
Так що,  Мігелю , тут мало тих
Хто пам'ятає
Але вони не сплять ...
Тому спокійний будь
Я знаю ім'я твого меча
І в імені моїм Його лиш слава
Печаль і сон - прокинься і дивись
Де стежка в'ється
Де застава
Між світом тим і цим ...
А ти останній рицар на кордоні
Із Санчо Пансою своїм


9

Говорила річка з річкою :
Чи ж чистая твоя водонька?
Ах, сестро моя сестро
Важко нести водоньку
На моєму бережочку
Та була війнонька
Полягли буйні головоньки
І покрила всіх моя водонька...
А чи ж чиста твоя водонька?
Ах, у моїй водоньці
Живуть маленькі дітоньки
Маленьки русалоньки
Плюскотять у моїй водоньці
Ночами під місяцем стрібним
Питають вони в мене :
Де поділись їх батечки й маточки
А я їм кажу :
Бачиш мою сестриноньку
На її бережочку та була війнонька
То там під її водонькою
Ваші батечки й маточки ...

Говорила річка з річкою ...
Чи чиста твоя водонька?
А наша водонька - вся тече в синє моречко
А в синьому моречку
Та човни золоті ходять
Та збирають душечки з собою....
А куди несе свої водоньки
Солоні як сльози людські
А несе моречко всіх за край світу
Там молочні ріки і кисільні бережочки ...
Там знайдете ви своїх батечок і маточок…


10

Знаєш , у мене клаустрофобія
Боязнь замкнених просторів
Обіймів і уст
Тому я ніколи не обіймаюся
Я ні з ким  так довго не говорю...
Як мовчу тепер у тобі
У цьому світі так багато простору
А в мене тільки руки твої ...
А в мене тільки твої уста
А в мене тільки стіни і сон ...
Я завжди боялась висоти цього моста
Я боялась замкнених очей і сторон...
Я боялась дивитися з вікна
З сьомого неба
Я боялась замкненого світу , але
Тепер я готова зазирнути і в себе
Тепер ти наче весь світ
І я майже вже не боюсь тепер


11

Люблю своє обличчя ...
Його намалював Бог ...
А ти сказав що я виродок ...
І мені стало так прикро...
Я дивлюсь в дзеркало
І кажу кожного ранку :
Все це прекрасно , Господи ,
Не слухай їх ..
Не відають, що творять ...
Скільки доріг прийшлося пройти
Нам малим і смертним
Щоб Він знайшов ці лінії та фарби
Він справжній художник наших душ рис та доріг
І я вірю Йому…


12

Запускай в мою голову
Потяги і кораблі
Літаки і повітряні кулі
Хай гудуть вони
На сьомому вітрі
Хай несуться за край землі ...
Мені їх вже не наздогнати
Мені вже карта доріг
Павутина рік
І я заплутуюсь в ній
Як в нетрях твоїх зелених стрік...
Я маленьке дитя
Що просто йде
І бачить лише сонце над головою
Куди я прийду , хто зна
Але десь ми зустрінемося з тобою


13

Як руйнується Вавилонська вежа
Чи думаєш що почуєш гуркіт
Чи думаєш що побачиш як падають стіни
Ні ...Це буде тихо...
Ти сидітимеш з чашкою кави
Ти встанеш та підеш у справах
Ти нічого не помітиш
Поки не виявиться , що нічого рятувати
Що нікого не лишилось
А Вавилонська вежа
Залишилась лише спогадом чистим
Тоді ти вийдеш на волю
І станеш знов первозданним
І згадаєш про Нього…

14

Я тобі дещо розкажу:
Кожного дня він розбиває моє серце
Наче у величезній світовій кузні
Він б'є молотом і розбиває моє серце
І моє серце вже мабуть стало залізним
Залізне серце б'ється вже рівно
Той хто це робить знає для чого
Мабуть кує свою волю
Мабуть кує вітер в полі
Мабуть кує свою арфу
Мабуть кує її струни
І якщо ти почуєш
Дивну пісню над полем
Знай , що це пісня із серця
Але залізної волі


15

Знаєш, вже година як двадцять сьоме
А я ще дивлюсь на аркуш
На якому вчорашня дата
І думаю : це прекрасно
Наше минуле і зорі
Світло яких ми бачимо
Саме тепер і зараз
Хоча воно так далеко
Вже від зірок прийдешніх ...
Час як світло буває
Світлом і часом мабуть
Я завжди бачу світло
Наше з тобою чуєш
Чи ти мене пробачиш
Десь ти мене поцілуєш ...
Поки летить твоє світло
Крізь кілометри часу
Я тобі прошепочу : Хай навіть і невчасно
Я дихаю десь зовсім поруч
Я бачу світ навколо
Тебе ..І це прекрасно...
Як рухатись видноколом


16

Ранок наповнився кавою й хмарами
На підвіконні замріявся дощ...
Про що мовчиш чи говориш чи мариш
Про що це літо - не знаємо, що ж...
Просто дивитись з вікна на світанки
Чи прокидатись сред білого дня
Шляхом Чумацьким до зір чи піднятись
Чи ти за руки тримаєш мене...
Знаєш , не боляче вже йти по світу
Хай і долоні порожні уже
Я назбираю тепер ясних квітів
Хтось все одно нас з тобой стереже


17

В чашці хмарка замість кави
Просто хмарка з молоком
Чорна кава - чорна хмара
Хтось збирає в небі грім

Хтось збирає в небі грози
Електричні літні сни
В чашці кава й заметілі
Піна  біломолоком

Гірка кава - дощ солодкий
Наче хтось послав тобі
Білу ману що на небі
Вже збирається в прибій ...

З молока небесні ріки
З кави - сни гіркі нехай
Хтось на човнику чудеснім
Нам покаже водограй ...


18

Що ж, друже, я знаю
І твої переповнені чаші
Стадіонів і стадій
Чи над ними чигають
Зграї ясно - пташині
Чесно й безкомпромісно
Наодинці крилаті
Чи шукають ще місце
Для любові й розплати
Чи для ніжної долі
Вперті й трохи розп'яті
На потужному вітрі ...
Переповнені чаші
Але ти не розплещеш
Ні краплини я знаю
Ні надії ні болю
Донесеш все до Нього
І розкажеш як було
У мене все так само
Я тебе не забула


19

То скажи : чи з П'ятиградля
Чи з Пятикнижжя
Чекати ? Чи не виходити звідти
Ні до полону ні до свободи ...
Хай і дими над цим полем
Полем безмовним
Так що не чути , навіть у тиші
Так що не видно навіть при світлі
Тихо так тихо встали стовпами
Чи вогняним чи над вогнями
Рано чи пізно
Слово чи дія
Там Пятикнижжя
Там безнадія



###

S;yle bana ;yleyse: beklemeli miyim
Be; ;ehir'den bir i;aret
Ya da Tevrat'tan?
Yoksa oradan hi; ;;kmamal; m;y;m—
Ne esarete ne de ;zg;rl;;e...
Bu tarlan;n ;zerinde dumanlar y;kselirken bile—
Bu sessiz tarlan;n—
Ki orada hi;bir ;ey duyulmaz, sessizlikte bile,
Ki orada hi;bir ;ey g;r;lmez, ;;;kta bile;
Sessizce, ;yle sessizce s;tunlar y;kselmi;—
Ate;ten ya da alevlerin ;zerinde as;l; duran—
Er ya da ge;,
Bir s;z ya da bir eylem...
Orada duruyor Tevrat,
Orada duruyor umutsuzluk


19

Це ж небо електрогітара
Блискавки в ньому - струни
Заграй , Музико, заграва
Гроза над полем розкутим

Хай в полі почують трави
Хай в полі тополі почують
Розкішна з Тобою слава
Так ангели тишу віншують

Грози грози над спекою встали
Вклонились трави й дерева
І вітер значить буває крилатий
Як свіжа вода - цей вітер …

20

Вірші


1


Чи сонБерлін , чи так туман
Чи так чи стежка чи дорога
І день при дні - самотність Дан
Чи так прив'язана свобода

У тій ріки ім'я сумне
Вона наснилась та забулась
Чи я лишилась там на дні
Чи все таки не повернулась

Чи не русалка чи не біс
Чи ангел згублений навіки
Чи сонБерлін Чи вітер сон
Прочитані та щемкі ріки

Згадай її ім'я мені
Згадай та залиши на пам'ять
Я не тонула , я на дні
Плела вінки і танцювала

2

Готуй свій позашляховик
Ми пробиратимемось там де немає шляхів
А поза шляхами чи знайдемо сенси
Те що губимо чи що чекаємо
Десь наші межі поза шляхами
На них тиснуть ті, що так само тікають
Готуй , ми будемо їхати швидко
В ті міста , в які вже не потрапити просто так
Як тільки поза шляхами , бо шляхи поросли хто зна чим
Чи трояндами чи тернами
А нас наче теж там чекають
Хтось чи то чекає чи то кличе
, Я не проситимусь сюди
Піду хай без їжі чи без води
Але так мабуть краще тобі й мені
Готуй позашляховик хто знає тепер куди. ..

3


Плекай мою девіантність, мій Божий світе,
Я теж твоя божа дитина , чи просто гожа?
Десь в мені розцвітає навзаєм травма
Десь в мені розцвітає така незгода

Що ти Боже , зробив зі мною чи сам я
Згодився бути таким, щоб зцілити рани
Ти Боже все нам даєш по вірі нашій
І ми звикаємо вірити так старанно

А хто не згоден читає самотньо Канта
І думає: звідки в мені стільки негативу
Я не хочу бути дитиною мабуть досить
Я відмовляюся від послідовного наративу

Треба самому тепер приймати Слово
І творити власну ідею світу
Поки ти плекаєш мою девіантність
Я плекатиму власне рішення цього конфлікту

Ким я не стану, Боже , мені вже ясно
А ким я стану - таїнство Боже завжди
Тому просто плекай мій конфлікт і  рани
Тому просто дай мені Боже спокій
2026

4

Треба бачити , як приходить весна
В цьому місті , де більше історії , ніж надії
Вона скрадається так тихо
Поміж дерев й їх тонкого гілля ...
Треба бачити , як тихо й ніжно
Визирають перші проліски
Їх похилені голівки чи то сльози ллють
Чи їм просто солодко
Але не згадуй , чому серце плаче
Чому весною думаєш про тих ,
Хто цю весну вже не побачить ,
Але їм вже хоча би не сумно
Бачити , як приходить весна
Скрадаючист поміж стінами будинків
На них все ще можна читати письмена
Невідомими мовами і дивні не арабські цифри
Будинки мовчать , в них стільки тайн
Що не прочитати у жодній книзі
Але той, хто навчив їм мовчать
Знав , що ми чекали ,поки все це настане
Поки не відтане земля , поки не сповниться глибини небо
Я теж сиаю така тиха кожної весни
Щоб чути , як шепоче голос : Не треба

5

Школа мене навчила ,
Що гуманізм - це казочка для дітей...
Все пропадає зі світлом
Або коли ти йдеш з перед очей...
Тоді починаються справжні дива
Але ти їх не бачиш
Поза світлом і темрявою
Завжди хтось стоїть
Кого ти пробачиш ...
Гуманізм завжди починався з Любові
Але Любов завжди жінка з кров'ю на губах , замість помади
Ти бачиш її у снах
І замість принади - в їх руках
Молоток яким вона трощить твоє обличчя ...
А потім ти встаєш з робитиме обличчям
Тобі все одно треба встати
Тому що належить відвідати досить
Химерних місць , що не напишуть на картах
І ти йдеш по вулиці , всі бачать твоє обличчя
Але ти віриш у гуманізм ,як в ціни на місця у плацкарті...
Гуманізм - це висока річ
На неї завжди рівнялись
Вітчизняна судова система , освіта і Палаци заключення шлюбів
Але ти думаєш , що не так з гуманізмом ,
Якщо в них такі посмішки , вони ледь розтягують губи
І звичайно , Любов...Вона починає приходити
Кожної ночі , отримує максимум насолоди
І йде ...Бо гуманізм в заключається в тому
Щоб ставитись з розумінням
Не до розбитих обличч, а до тих
У кого в руках молоток …

6

Ну тоді ще трохи про гуманізм
У світі, в якому це слово
Набуває значення вишуканої лайки
Лайфхак не в тому , щоб вижити
А в тому, щоб не зійти з розуму...
Я завжди була за гуманізм
Але багато хто думає,
Що це тема з фільмів про палео контакти
Та прибульців в Альфа Центавра ...
Не знаю...Я вже сама не певна
Може й варто подивитись парочку
Бо надія це все таки надія …


7

Єво Єво , не їж , дитино , з цього древа
На цьому древі що не яблуко - то лише розбрат
Що не Слово - то приховане в Слові
Що не Символ - то завжди Троє
Охороняють своє право
На своє Слово і Діло...

Єво, Єво , не сиди під тим древом
Не шукай того смаку , воно не солодке
Воно лиш богам придатне
Вони Боги слідами по воді
А ти , дитино, як знать , потонеш

Єво Єво , не шукай того древа
В моїм саді всі дерева
Мають солодкі смаки :
Груші вишні та сливи -
Не пошкодуєш навзнаки ...
Але того не їж, моя ладо ,
Бо воно тобі ні на що не надо...

Єво, Єво. ..Шумить самотньо це древо …

8

Бог пам'ятає всі наші мови
Якщо слова від серця , а не полова
Скажи мені помпейською, про що не знаєш
І я тебе почую навзаєм

Скажи латиною , про що світ промовчить
Про славу про дороги , що ними чи повернеш

Скажи антично- грекою про досконалість мармуру
Про тишу філософії , про геній математики

Скажи аккадською про Зодіак і загадки
Мовчання знаків долі
І шепіт знаків печалі

Скажи мені шумерською про кола міст і пам'яті
Про зікурати й голоси
Пустель і вічність каменя

Скажи врешті хетською
Про слід царів невимовних
Вони мовчать у снах моїх
Але я чую мову їх

Читай по ієрогліфам
За кроком крок невидимий
Доріжки назаметені
І мови не затишені

9

Говори зі мною помпейською
Про сгорілих заживо на майданах
Кажуть , помпейські пісні
І до цього були печальні ...
Кажуть , наречені Помпеї
Носили пеплоси кольору  дощу
Неначе завчасно молились
Про воду , але більше плекали вогню...
Кажуть , помпейською говорити не складно
Але чоловіки Помпеї
Завжди обирали мовчання
І просто дивились на нього , дивились
…

10

Вони спочатку все знали
А потім заснули й забули
В них все було : вино золото
Кохання і демократія
Раби Помпеїв гордились цим містом
Бо Помпеї були настільки круті
Що там було круто бути навіть рабом
Раби Помпеїв були сповнені почуття гідності
А вільні помпейці рівняли себе з богами
І боги ...Вони то не сплять ніколи
Тому ми теперь мовчимо так печально
Коли чуємо назву - Помпеї
Спи собі, моє ладо ,
На долонях трав'яних весен
Твоя мова не така давня
Але ще жива і точна ....
І немає у нас вулканів
В той що був , давно розорали...
Тому наші Помпеї дихають десь у вічності
Тому ми тут такі діти тому ми тут такі крихітні …

11

Веснянка
Пригрій пригрій , сонечко,
Нагрій мою річечку
Теплесенька річечка
Хлюпотить на ніженьки
Ніженькі біленькі
Рученьки маленькі ...
Я дитя русалка
В річечці замерзла
Як була зима біла і безжальна ...
Пригрій мою річечку
Вийду я на бережок
Та покличу у танок
Всіх русалок - подружок
Будемо співати
Весну зустрічати ...
Гори гори ясно
Щоб тепер не згасло
Зберемо ми на лужок
Мавок щезників -дружок
Справимо весілля
Всім наллємо зілля
Свіжого зеленого
Запашного травного
Ходіть подруженьки
Золоті русалки