Останній промінь сонця,
Чомусь люди проходять повз.
Поспішають у безкрайній простір
Алеєю лип уздовж.
І куди біжимо, та навіщо,
Якщо це тільки скорить життя?
Може, варто спинитись й присісти,
Щоб відчути безкрайність буття.
Може, досить триматись за вчора,
Може, краще почати з нуля.
Відпустити минуле назавжди,
Щоб майбутнє було, мов дитя.
Що вивчає цей світ і цей простір,
Та питає дорослих: «Це що?»
Зупинилось, побачило коника -
Не біжить, бо пізнає його.
Автор: Сергій Довгополий
Останнiй промiнь сонця
© Copyright: Хатерфорд, 2026
Свидетельство о публикации №126070602598
Свидетельство о публикации №126070602598
Рецензии