Жили-були на схил моi лiта

Жили-були на схилі мої літа.

Літа мої, літа, ви ніколи не згасаєте. Ви несете мене до країни мрій, де цвітуть духмяні квіти, де красуня Весна дарує плоди й нагадує про молодість.

Там жила Краплинка — маленька дівчинка, яка вітала всіх, хто зустрічався з весною, і дарувала їм натхнення творити родючу землю, повну прикрас, молодості й гармонії.

Весна називала її своєю донькою, бо вона наповнювала її дні натхненням.

У сусідньому селі жила вродлива королівна. Вона була мудрою, любила свій народ і дбала про людей.

Та одного разу вночі до села завітав чоловік. З вигляду він здавався доброю людиною. Але коли приходила ніч, він обертався на перевертня й ковтав людей одним ковтком.

Ніхто не знав, що відбувається і куди зникають люди.

Аж одного вечора Краплинка не змогла заснути. Вона вийшла до лісової галявини, сіла на пеньок і дивилася в небо, всіяне ясними зорями.

Раптом вона почула гул. Злякалася, але не втекла.

І ось перевертень знову стал тим самим добросердим чоловіком, який лише кілька хвилин тому проковтнув людину. Він спокійно йшов лісом, ніби нічого не сталося. Усміхався, був привітним і люб'язним. Ніхо б і не подумав, що саме він є тим злом, яке панує в сусідньому селі.

Краплинка побачила, як темрява зустрілася зі світлом. І тоді темрява пророкувала, що вони — вічні друзі, а все, що сталося, нібито ніколи й не відбулося.

Але світло не повірило підступним словам. Краплинка знала, що вовк не може бути другом ягняти. Вона повернулася до села й принесла людям правду. Проте люди, засліплені його денною добротою, не хотіли чути пересторог. Вони вірили кожній його усмішці, кожному солодкому слову.

І сталося так, що всю цю отруйну брехню люди зрештою проковтнули самі, ставши безвільними жертвами його хижих ночей. Бо той, хто живиться ілюзією, рано чи пізно сам буде нею поглинутий.

Брехня ніколи не перемагає істину — вона лише знаходить тих, хто добровільно дозволяє себе проковтнути.
       
                Л.С. 05.07.2026 

Byla-nebyla na sklonku moje leta:

Leta ma, leta, nikdy nevyhasinate. Nesete me do krajiny snu, kde kvetou vonave kvetiny, kde krasna Jaro rozdava sve plody a pripomina mladi.

Tam zila Kapicka – mala divenka, ktera vitala kazdeho, kdo se setkal s jarem, a darovala lidem inspiraci tvorit urodnou zemi plnou krasy, mladi a harmonie.

Jaro ji nazyvalo svou dcerou, protoze naplnovala jeho dny inspiraci.

V sousedni vesnici zila puvabna kralovna. Byla moudra, milovala svuj lid a pecovala o sve poddane.

Jedne noci vsak do vesnice zavital muz. Na pohled pusobil jako dobry clovek. Kdyz ale padla noc, promenoval se ve vlkodlaka a jednim soustem polykal lidi.

Nikdo nevedel, co se deje ani kam lide mizi.

Jednoho vecera Kapicka nemohla usnout. Vysla na lesni mytinu, posadila se na parez a divala se do nebe poseteho jasnymi hvezdami.

Nahle uslysela dunivy zvuk. Polekala se, ale neutekla.

A tehdy se vlkodlak znovu promenil v tehoz dobrosrdecneho muze, ktery jeste pred nekolika minutami spolkl cloveka. Klidne kracel lesem, jako by se nic nestalo. Usmival se, byl privetivy a laskavy. Nikoho by ani nenapadlo, ze prave on je tim zlem, ktere vladne v sousedni vesnici.

Kapicka spatrila, jak se temnota setkala se svetlem. A tehdy temnota prorokovala, ze jsou vecnymi prateli a ze se vlastne nic nestalo.

Svetlo vsak proradnym slovum neuverilo. Kapicka vedela, ze vlk nikdy nemuze byt pritelem beranka. Vratila se do vesnice a prinesla lidem pravdu. Lide, oslepeni jeho denni dobrotou, vsak nechteli slyset zadna varovani. Verili kazdemu jeho usmevu i kazdemu sladkemu slovu.

A tak se stalo, ze nakonec sami pozreli vsechnu tu jedovatou lez a stali se bezmocnymi obetmi jeho dravych noci. Nebot ten, kdo se zivi iluzi, bude ji drive ci pozdeji sam pohlcen.

Lez nikdy nepremuze pravdu – pouze si nachazi ty, kteri ji dobrovolne dovoli, aby je pohltila.

L. S. 05.07.2026