Порожнi дорогu

Я уникаю з тобою контакту!
І наших розмов , і випадкових зустрічей теж.
Бо правда проста, без прикрас і без жарту
Між нами не буде вже жодних надеж.
Не треба розмов - вони більше не варті
Ні сили , ні часу , ні зайвих причин.
Ми стали чужими на власній карті
Де кожен віднині лишився один.
Я боюся бути поруч із тобою
Бо поруч - це значить втрачати себе.
Любов , що колись називалась любов;ю
Навчила як швидко приходить «нема».
Я знаю , як легко палають мости
Які будувалися щиро роками.
Тому я навчився без крику іти
Залишивши біль , говорити мовчанням.
Я поволі зник у тумані
Не озираючись більше на завтра.
Наша історія - списаний роман
У якому закінчилась кожна вистава.
Я хочу забути і більше не знати,
Яким було щастя у твоїх очах.
Не жити минулим , себе не ламати,
Не жити у спогадах , наче у кайданах.
Та є дивна правда - сильніша за час:
Не все , що минає - зникає навіки.
Є люди , що йдуть , але лишаються в нас
Як світло далеких , погаслих сузір’їв.
Моє ім’я , можливо - зітре календар,
І роки сховають знайомі дороги.
Та пам’ять приходить без стуку й без чар
Коли серце лишається сам на сам із тривогою.
Я не прошу згадувати. Не прошу чекати.
Не кличу назад і не прагну жалю.
Я просто був тим , кого важко втрачати…
А тепер став тим , кого вже не повернути.
І якщо колись серед сотень облич
Ти впізнаєш мій погляд у зовсім чужому
То зрозумієш: є люди які навіть зникнувши
Назавжди залишаються чиєюсь мовчазною втомою.