Невимовлене

Ми більше з тобою не підем до раю - загублені ключі від наших доріг.
Я й досі крізь спогади мовчки блукаю , та серце втомилось від марних надій.
Ти іншому віддала свої крила й кохання , мене залишивши в холодній імлі.
А я був готовий крізь час і мовчання - для тебе дістати всі зорі землі.
Я кожен світанок дарував тобі ніжно , хотів бути світлом у темні часи.
Та стало між нами так тихо і пізно , що згасли останні надії і сни.
Я спустошеним став поруч з тобою , забув про те , що ще досі живий.
Не себе обирав - обирав я кохання , що мене не обрала у долі своїй.
Я падав у відчай від слів твоїх крижаних , від відповідей , наче люта зима.
Шукав пояснення в глухій темноті , та тільки зустріла мене пустота.
Мене все частіше ніде не чекають , і тиша навколо стає , мов бетонна стіна.
Мене все частіше уже не обирають , і край цієї прірви - сама пустота.
Тепер я благаю лиш тільки про спокій - не з’являйся більше в моєму житті.
Бо кожна поява - це рана глибока , яку вже не сила мені в собі пронести.
Я більше тебе не оберу , як раніше , не стану триматись за тінь почуттів.
Нехай твоє щастя живе найясніше , а я відпускаю тебе назавжди.
Нехай між нами залишаться спогади , що колись зігрівали серця у пітьмі.
Та кожен із нас обирає свої дороги , і більше не буде «нас» на землі.