Порожнi в дстанi

Я закохався в тебе без слів - одним поглядом ти взяла мене
І зникла безслідно з моїх ясних днів , як із неба зоря , що безслідно упала.
Я знов не знаходжу тебе серед днів , де колись ти жила
І стрічка мовчить , ніби пам’ять про нас назавжди замовкла.
Ми стали чужими між “я” і “ти”, де навпіл розламалась любов
Де кожен наш подих колись був один - тепер кожен став сам по собі.
І навіть “пробач” не знаходить дороги , бо слів уже не знайти
Ми ніби знайомі , та в різних світах , що не сходяться в ритмі.
Я обіймати хочу твоє тіло вночі , коли місто засне у пітьмі
Та ти вже не моя - вже не для мене , розтанула в іншій весні.
Ти пішла так далеко , заплутавши сліди у холодній імлі , і ніби нас не існувало ніколи - тільки спогад гасне повільно в мені.
Ми не зуміли з тобою навчитись триматись крізь бурі й дощі , і кидались у простір без карти й без світла , губились в чужій тишині.
Я кликав тебе , та у відповідь тільки луна в порожній душі , і кожен мій крок розбивався об стіни твоєї мовчазної межі.
Мовчиш у собі , ковтаєш розмову , що мала б нас врятувать , і прірва між нами глибока, як ніч - що ковтає “прости” і “кохать”.
Я йшов за тобою , ти була моїм небом - та не давала літать
Та крила ламала , стискала у грудях усе , що хотів я так сказати.
Я жив лиш тобою , забувши про себе , як тінь без свого вогню
І кожен твій подих в мені залишався , як шрам на тілі живому.
Я крізь себе пропускав твої крики - не тікав , хоч стояв на краю
Та в мережі шукав твою згадку , як світло у темнім краю.
Я віддав тобі серце - останнє , що мав , без захисту і без броні
І навіть світанок без тебе холодний , як крига в холодній зимі.
Ти йдеш у той бік , де сонце заходить за обрій , де стираються всі імена
Я все одно не навчився піти - хоч дорога давно вже одна.
Я залишися один без світанку , для мене сонце з твоїм кроком пропало