гадюка

дим від снаряда завалювався набік
як здихаюча гадюка, з якої вирвали хребет,
а відсічена зміїна голова крутилася у воронці
наковтавшись жирної української землі з травою.
так незвично бачити в тилу під'їжджаючи до Львова
цілі мирні посадки молоденьких дерев,
що як кінські гриви полоще вітер,
дорога нормальна, ціла, а не шкіряний ремінь від штанів
з проколупаними ножем дірками: 
там світ худне на очах від війни
зменшується в обсягах, зсихається в прозорому блідому обличчі,
як чорні капіляри проступають обгорілі остови,
пікнік рибалок,
де все накрито маскувальними сітками
не вичищеними від водоростей і топляків.
дивно думати, що цей хлопець із землистим обличчям
і мішками під очима, як у єнота,
ходив до школи, закохувався, шукав подарунки під новорічною ялинкою,
немовлям смоктав материнські білі груди
все заради того, щоб бути розірваним снарядом.
зернистий білий череп сутінок
і якщо придивитися, 
то побачиш, що він так само складається зі свіжих черепів -
не застигла мастика на дотик.
тут навіть особлива будова атомів,
теорія відносності тут працює інакше
з точки зору хто вбиває і кого вбивають одночасно.
вночі чорнильні маки мороку
напружують нерви до межі, нові позиції,
в кущах ввижаються ***,  ледь стримуєшся,
щоб не  стріляти.  ящики, тубуси,
вузькоплечий старий з сірою як халва бородою
колупається у рюкзаку як школяр.


2026