про Токкебi з Полiсся
Хвилі мої печальні,
де ви, доньки Почайни,
хвилі м;які мої.
Де ви, немов янтарні,
жовті вогні в тумані,
теплі, як ці останні
пломені від зорі.
Де ти цвітеш, шипшино.
Ніч не моя провина.
Ягоди від тернини
ще не несуть мені.
Бачите - пінний гребінь?
Лине хмарина в небі.
Скільки іще Токкебі
братися по землі.
Скільки іще невісті
в траурному намисті
ревно чекати вісті,
як небеса німі.
Ранок не розбудити.
Де посланеці від світу?
Чую лиш сум трембіти
через імлу пітьми.
Свидетельство о публикации №126070504942