Він не забув той смак душі ,
І не забув той запах щастя,
Бо це всередині лежить,
В душі розірваной на частки.
В сюжетах прожитих картин,
Та ніжних дотиках до серця,
Де він для неї той один,
Кому відкрила вона дверцю.
І все це зараз так болить,
Що ні дає йому спокою,
До болю щімить і зудить,
Та перетворює в ізгоя.
Вспливає знову в міражах,
Життям забарвленим минулим,
Де щастя поруч на руках,
В тиші без гомону і гулу.
Він пам'ятає шепіт губ,
Що знов казали йому:любий,
А він неначе мертвий дуб,
Шукав у темряві ці губи.
Щоб знов з жадобой цілувати,
Ось ту найкращу із жінок,
Щоб тільки їй одной казати,
Я твій навіки раб і Бог.
І все це зараз так болить,
Що ні дає йому спокою,
До болю щімить і зудить,
Та перетворює в ізгоя.
Вспливає знову в міражах,
Життям забарвленим минулим,
Де щастя поруч на руках,
В тиші без гомону і гулу...
05.07.2026
В н не забув...
© Copyright: Евгений Приазовский, 2026
Свидетельство о публикации №126070503111
Свидетельство о публикации №126070503111
Рецензии