Не виспалися, тіло у вогні
не хоче притулятися до тіла.
Запитує - ты спати хочеш? Ні.
А ти? Я теж іще не захотіла,
бо так пече, що сили вже нема
ті опіки терпіти нам щоночі.
А ніч зітхає мовчки, мов німа,
невиспаним розплющуючи очі.
Навіює - не спати, пройде мить,
і зміниться усе, що є навколо,
і що мовчало - миттю зашумить,
тож попел не займеться вже ніколи.
Горiть обидва, липень так пече,
та опіки загояться до літа.
Цілуючи обпечене плече,
не бачіш, як земля, дощем полита,
зітхає, і туман, як видих скрізь
низинами тече назустріч гливам.
Доспим колись, кохана, не журись,
бо як горіти нам, сором'язливим,
не тулячись до одного одне?
Такий вже липень, що там буде далі
не знаємо, і це не головне.
А спроби спати - геть усі невдалі,
оскількі нам у липні спати - зле,
і ця безсонна ніч - далекий спалах.
Доспати би... Так хочеться, але
до тіла тіло - дотик недоспалих.
дотик
© Copyright: Винил, 2026
Свидетельство о публикации №126070406978
Свидетельство о публикации №126070406978
Рецензии